. Про Львів

Про Львів

Львів – місто, що вражає своєю культурною багатогранністю. Він вишуканий – і недарма поціновувачі архітектури називали його Маленьким Парижем. Більше того, саме у Львові свого часу знімали фільм «Три мушкетери» з Михайлом Боярським в головній ролі! Не знайшлося на теренах цілого Радянського Союзу міста, більш схожого на описаний в романі Александра Дюма середньовічний Париж. Туристи відзначають, що у Львові фото виходять завжди вдалими, оригінальними та змістовними.

Інша назва, якою наділили місто іноземці – Темпераментний Лондон, адже чи не в кожній розповіді про місто Львів фігурує дощ чи хоча б туман.

Львову притаманний шарм, його вишуканість завжди актуальна – витончені лінії багатьох будівель викликають захоплення протягом сотень років. А оригінальність характеру самих львів‘ян анітрохи не поступається специфіці одеситів. Недарма кажуть, що Львів – це культурна столиця України. У місті ви також знайдете оригінальні кафе й магазини з концепцією, що занурить вас у паралельну реальність. Фасади, вітрини, вивіски – все надає Львову тієї самої родзинки, що зробила місто однією з туристичних перлин європейського простору. А найголовніше – про Львів як про окрасу регіону говорять вже не перше століття.

Гостинно запрошуємо відвідати наш готель у Львові.

Легенда про місто Львів

Історики стверджують, що Львів названий на честь сина короля Данила – Лева. Та існує легенда про Львів, яка розповідає альтернативну історію – про лицаря, який вбив лева, що крав місцевих жителів. І кожен гість міста може сам обирати, яке походження назви міста Львів йому здається більш правдоподібним, тим паче, що історично підтверджений факт: леви на території України колись таки жили…

Якщо потрапите до культурної столиці України, врахуйте, що її історія цікава, а легенди старого Львова нічим не поступаються історичним фактам. Тут і розповіді про спілкування та взаємовигідну співпрацю з нечистою силою, і про привид у ратуші і про відьомські шабаші у першому княжому замку на високій горі. Якщо вам пощастить знайти знавця місцевих легенд, обов‘язково домовляйтеся про екскурсію, адже історичні, притаманні Львову легенди, історії, цікаві факти без гарного оповідача залишаться для вас секретом.

Історія Львова

Неможливо викласти історію Львова коротко, адже місто встигло побувати у складі восьми держав!

Вченим навіть складно визначитися точно, скільки років Львову.

Існує дві дати, які можна вважати офіційним роком заснування Львова. Місцеві історики вважають, що населений пункт з‘явився у 1256 році. А от у французьких стародруках є інформація про те, що князь Данило заклав місто й назвав його на честь сина Лева у 1240 році.

Та загалом всі погоджуються, що історія міста Львів нараховує сім з половиною століть. І це були надзвичайно цікаві століття, про які варто розказати детальніше.

Істориками підтверджено, що ще у V столітті нашої ери на місці, де наразі стоїть обласний центр, вже існували окремі поселення людей. Проте до заснування Львова на цій території, що в ті часи належала Великоморавському Князівству, пройшло чимало часу.

Стрімкий розвиток міст пов‘язаний з діяльністю короля Данила Романовича. Саме він доклав зусиль, щоб на нинішній території Західної України з‘явилися такі міста, як Кременець, Данилів, Холм, Стіжок та найбільш потужне дітище короля – Львів. А завдяки покровительству торговцям та ремісникам всі міста заклали підвалини для динамічного та успішного розвитку. А успіх – це статки, які спокушали всі навколишні держави, тож у Львові історія міста має дуже багато цікавих військових епізодів.

Для Данила Романовича особливе значення мав Холм – він навіть переніс столицю в це місто. А от його син князь Лев віддав пальму першості Львову – і це місто залишалося столицею у всі часи, коли на Галичині була власна держава.

Історія міста Львова – це не тільки успіхи архітекторів та майстрів. Галицько-Волинське князівство докладало неабияких зусиль для створення умов для духовного розвитку місцевих жителів. Так, у 1303 році завдяки клопотанням Короля Юрія І Львовича державне утворення одержало від Костянтинопольского патріарха власну, незалежну від Києва митрополію – і саме старий Львів став її центром.

leopolis ua

У Львові населення було надзвичайно різноманітним – основну частину його становили українці та поляки, проте важливу роль в житті міста відігравали громади німців, татар та вірменів, які мали власні поселення. Більшість городян, які мали власні будинки, садили поруч і садочки. А от поля городян були розташовані на березі річки Полтви, де зараз можна знайти проспект Чорновола.

У місті Лева історія ще в середніх віках ознаменувалася епізодом демократичного правління! У 1340 році був отруєний у результаті боярських інтриг князь Юрій ІІ. Скориставшись моментом безвладдя місто завоював польський король Казимір ІІІ Великий. Столиця була розграбована, у Польщу вивезли галицьку королівську корону. Держава видозмінилася – супротив окупації організували бояри під керівництвом Дмитра Детька. Тоді державне утворення під назвою Галицька боярська республіка проіснувало ціле десятиліття, а сам Дмитро Детько керував нею, маючи титул «управитель Руської землі».

А в 1349 році Казимір ІІІ повторив похід на Галичину і знову взяв Львів. Втім, статусу столиці місто не позбулося – приєднані території отримали широку автономію у складі Польщі і називалися Руським королівством. Казимір Великий продовжив розбудову міста і за часів його правління тут з‘явилося чимало нових кварталів, що наразі становлять історичний центр Львова.

Наступник Казиміра король Людовік Угорський призначив нового намісника – Владислава Опольського. Він здобув свою посаду у 1370 році і вже через кілька років спробував вивести території з польського впливу, віддавши території Угорщині. Та тривав період угорського підданства недовго – у 1387 році населений пункт вкотре захопили польські війська, якими керувала королева Ядвіга. Галичина здобула статус Руського воєводства, а місто Лева стало його центром.

Опис Львова тих часів вражає толерантністю: тут були резиденції чотирьох єпископів (православного, римо-католицького, вірменського та уніатського), кожен з яких керував паствою певної християнської течії. У Львові знайшли собі місце три юдейські общини – караїмська, міська, передміська. Весь цей сплав національностей і культур був зібраний на порівняно невеликій території, та й населення у XV століття становило всього 10 тисяч жителів, а для того, щоб воно подвоїлося чи навіть потроїлося, знадобилося два століття – за архівними даними, у XVII столітті у Львові проживали від 25 до 30 тисяч чоловік, які жили головним чином за рахунок торгівлі та ремесла.

Досвід кількох завоювань змусив людей подбати про те, щоб їхній населений пункт був не лише затишним домом, але й неприступною фортецею. Не раз доводилося Львову оборонятися від нападників – штурмували його турки й татари, витримав він облогу військами Богдана Хмельницького. Не лише силою, але й хитрістю діяло керівництво міста – наприклад, у 1672 році від турків, що виступали союзниками гетьмана Дорошенка, львів‘яни просто відкупилися.

Тільки один раз не встояла ця фортеця – не витримала наступу шведських військ. Цікаво, що до Львова у 1707 році приїжджав з метою вироблення спільної стратегії протидії агресії Карла XII навіть цар ПетроІ!

До того, як здобути статус культурної столиці України, Львів був у середні віки культурною перлиною Польщі. Саме тут з‘явився перший на теренах сучасної України університет – і він є одним з найстаріших у Центральній Європі.

У 1772 році регіон перейшов під протекторат Габсбурзької монархії. Львів традиційно зберіг свій статус столиці. Землі, які йому підпорядковувалися називалася коронними землями – Королівством Галичини й Волині.

Доки австрійська влада залишала на місці ситуацію такою, як до неї звикло місцеве населення, левову частку якого становили українці та поляки, жодних проблем не виникало. Та з часом керівництво держави почало докладати зусиль, щоб населення асимілювалося з німецькою нацією. З цією метою, наприклад, у Львівському університеті запровадили обмеження – тут викладали лише німецькою мовою. Це спровокувало антиавстрійські настрої і в 1848 році вибухнуло повстання. Для його придушення війська застосовували артилерію, від чого постраждало чимало будівель в історичній частині Львова, а найбільше – приміщення університету. Та завершилася справа тим, що цісар змушений був повернути Львову ті привілеї, за які боролися повстанці – право користуватися рідною мовою в усіх сферах життя та самоуправління місту.

Після цього з 1870 року у місті з‘явилися два виборчі органи – міська управа та сформований нею уряд (магістрат). У виборах брали участь всі етнічні громади, і представники від кожної входили до управи. Виборчі процеси спровокували появу політичних партій.

Центральна влада Австрії після описаного конфлікту теж одержала від Львова поступки – місто залишилося без оборонних мурів. Це спровокувало його розвиток, адже воно почало зводити нові й нові будівлі та розростатися вшир. А притік населення призвів і до нових можливостей. В результаті у місті з‘явилася нова будівля ратуші, оперний театр і Домініканський собор. Активно розвивалася транспортна інфраструктура – був побудований залізничний вокзал, з‘явився електротрамвай.

Цікаво, що перша залізниця, прокладена на території України, пов‘язувала між собою Львів і Перемишль. Відкрили цю лінію у 1861 році.

Полтва зникла з поверхні – для її русла проклали труби. А на місці, де вона текла, з‘явилася вулиця, що нині відома як проспект Свободи.

Виник поділ на дільниці – це були прообрази сучасних мікрорайонів.

У вересні 1914 року Львів окупували війська Російської імперії. Та тривала окупація недовго, близько півроку. І оскільки активних бойових дій на той момент на території не було, окупація на життєдіяльності міста не відбилася – навіть трамваї ходили за звичайним графіком.

У квітні 1915 року Львів повернувся до складу Австро-Угорської імперії. Та вже тоді національні настрої галичан ставали все сильнішими, а імперія занепадала, втягнута у І світову війну. Скориставшись цим, у 1918 році активісти заснували Український генеральний військовий комісаріат, а згодом і Українську Національну Раду. Вона з‘явилася 18 жовтня, а вже в ніч з 31 жовтня на 1 листопада українці захопили всі урядові установи. Ця подія відома як Листопадовий чин. Після цього 1 листопада було проголошено створення Західноукраїнської народної республіки, що об‘єднала території Галичини, Буковини та Закарпаття. Важливо, що влада новоствореної держави гарантувала всім етнічним меншостям такі ж права й свободи, які мала титульна нація.

Національно-визвольний рух  призвів до спроби створити єдину державу, об‘єднавши УНР та ЗУНР. Та це утворення одержало ворогів і в особі Червоної армії, і в особі Польщі – Львів в історії цієї держави посідав особливе місце. Та найбільшою проблемою українців стало те, що підтримку Польщі надавав військовий союз Антанта – відповідно українсько-польська війна завершилася поразкою.

Втім, коли львів‘яни дізналися про долю решти України у 1930-ті роки, вони зрозуміли, що до них доля ще буда прихильною…

Значне зменшення прав Львів відчув під час переходу до складу Радянського Союзу у 1939 році. Тоді за пактом Молотова Ріббентропа Львів та прилеглі території увійшли до складу УРСР, а саме місто стало обласним центром, що не мав привілеїв, які його населення виборювало протягом багатьох століть.

Розповімо про цей досвід детальніше. У 1939 році розпочалася ІІ світова війна. Оточений 15-тисячним німецько-фашистським військом Львів готувався до оборони, містом розповсюджувалися листівки, у яких німці гарантували безборонний відхід з міста людям похилого віку, жінкам та дітям. У цій ситуації до міста підійшла радянська армія і запропонувала свої умови – польській війська мають скласти зброю в обмін на життя та свободу. Чимало людей сприймали червоноармійців як рятівників. Особливо це стосувалося єврейської громади, яка чи не найбільше боялася потрапити в зону, підпорядковану фашистам. Українці розділилися щодо симпатій, а поляки були пригнічені.

Життя показало, що саме ті, хто ставився до приходу радянських військ насторожено, були праві. Перші відчули на собі вартість обіцянок польські війська, які здалися в полон – чимало офіцерів було страчено, а солдат заслано в Сибір.

Висилати до Сибіру й Казахстану на примусове поселення почали польські родини та українських активістів на термін 20 років без права повернення додому й після завершення цього терміну. Так Львів втратив третину населення. Для тих, хто залишився, було запроваджено 7-денний робочий тиждень.

Протягом 1939-1940 року армійці систематично грабували населення, а також викупали з магазинів всі товари, які становили дефіцит на той час на решті території СРСР. Зиму 1940 року населення пережило впроголодь.

Водночас радянська влада загравала з українським населенням – наприклад, в університеті почали викладати винятково українською мовою. Та утисків це приховати не могло.

Тож навіть прихід гітлерівців певною частиною населення вітався – люди сподівалися на покращення.

У червні 1941 року у результаті стрімкого наступу гітлерівських військ Львів був окупований і перетворився на центр дистрикту Галичина. Як ми вже зазначали, у Львові дуже толерантно ставилися до людей різних національностей і єврейських общин тут завжди було кілька. Під час окупації євреям у місцях компактного проживання врятуватися було просто неможливо – і в результаті місто втратило тільки після єврейських зачисток близько третини своїх мешканців. Такої значної втрати населення Львів зазнав, нагадуємо, вдруге з початку Другої світової.

30 червня 1941 року Організація Українських Націоналістів оголосила про відновлення української державності, проте ініціаторів цього негайно було арештовано.

Звільнила Львів від фашистської окупації 27 липня 1944 року Радянська армія.

Після цього місто почало стрімко відроджуватися, але водночас видозмінюватися. У 1959 році населення Львова приблизно на 20% перевищувало довоєнні показники, проте це обумовлювалося не регенерацією, а міграційними процесами – сюди приїхали люди прилеглих сіл та з різних куточків Радянського Союзу.

Місто, відрізане кордоном від Європи, перестало мати значення як торгівельний центр. За часів радянської влади тут розвивається легка та важка промисловість. Наприклад, саме у цьому місті були випущені перші в Радянському Союзі автобуси, кольорові телевізори «Електрон». Активний розвиток промисловості дав можливість подолати економічну скруту, та водночас закладав підвалини для майбутньої кризи – вироблені у Львові механізми користувалися попитом лише на теренах Радянського Союзу, і як тільки ця держава розпалася, попит зник, а відповідно чимало людей залишилися без роботи. Погіршило у 90-х роках ситуацію відсутність замкнутих циклів виробництва та орієнтація багатьох виробництв на військові потреби. Та це буде значно пізніше.

У 50-х роках Львів став відомий як українська столиця моди – тут виготовляли речі модного силуету з етнічними мотивами. Сукні львівських майстринь підкорили чимало світових подіумів.

Все про місто Лева розкажуть пам‘ятки

Цікаво, що протягом всього часу, коли Західна Україні входила до складу Радянського Союзу, у Львові не було такого масштабного погрому споруд релігійного значення. Тож у місті залишилося чимало храмів – 10% від всієї кількості церков у Радянському Союзі.

Проголошення Україною незалежності у 1991 році дало новий поштовх розвитку Львову. З одного боку, збережені в цьому місті національні традиції стали надзвичайно затребуваними в Україні. З іншого – особливо трепетне ставлення до архітектурних шедеврів призвело до того, що історична частина Львова збереглася краще, ніж у більшості інших міст. З 1998 року місто Львів внесене до переліку світових пам‘яток архітектури, які оберігає ЮНЕСКО.

У місті більше 2000 пам‘яток різного ґатунку – культурних, історичних, архітектурних.

Серед тих, які найбільше цікавлять туристів:

  • Площа Ринок з усіма історичними спорудами – ратушею та іншими пам‘ятками.
  • Домініканський собор.
  • Успенська церква з супутніми будівлями.
  • Королівський та міський арсенали.
  • Порохова вежа.
  • Бернардинський монастир.
  • Латинська катедра.
  • Собори та храми – святого Юра, святої Ельжбети, святого Онуфрія.
  • Залізничний вокзал.
  • Національній університет Франка.
  • Оперний та драматичний театри.
  • Вірменська церква.

Площа Ринок розміром всього 142 на 129 метрів – це серце Львова. Тут відбувалися найвизначніші події громадського життя. Окрасою площі є палаци й будинки, які зводили в різні часи найбагатші городяни. Та приваблює туристів не тільки яскрава архітектурна спадщина, але й історія цього місця.

Тут торгували – але тут же проходили суди й виконували вироки.

На площі Ринок з моменту, коли місто Львів вибороло для себе Магдебурзьке право, проходили найважливіші події, адже саме тут була ратуша. Перша згадка про цю установу датується 1381 роком, проте первісна будівля була дерев‘яною і не збереглася. Відомо що вона була високою й мала спеціальну галерею для сурмача, що подавав городянам різноманітні сигнали.

Коли дерев‘яну будівлю знищили пожежі, на її місці звели іншу – оригінальну восьмигранну споруду. Та й вона не збереглася до наших днів – обрушилася у 1826 році.

Сучасна масивна ратуша з‘явилася у 1835 році. Авторами проекту стали Ю Маркль, Ф.Третер, А Вондрашка. Вежа цієї ратуші наразі є одним з головних символів Львова.

Львів має чимало цікавих музеїв, галерей та театрів. Зокрема, цікавлять туристів такі з них:

  • галерея мистецтв;
  • національний та історичний музеї;
  • етнографічний музей;
  • музей історії релігії;
  • музей-аптека;
  • літературно-меморіальні музеї;
  • шевченківський гай;
  • природознавчий музей;
  • єдиний в Україні музей-арсенал.

Цікаве про Львів

Атмосферу Львова створюють не тільки старовинні пам‘ятки, але й цілком сучасні. Наприклад, вражають музей сала з найбільшим у світі серцем з сала, що навіть внесене до книги рекордів Гінеса, пам‘ятники, присвячені Захер-Мазоху і відомому художнику Пабло Пікассо, вулиці, названі на честь відомих у світі людей – від музиканта Джона Леннона і до американських президентів.

Аеропорт імені Данила Галицького – один з найпотужніших у східноєвропейському регіоні. Він щогодини обслуговує дві тисячі пасажирів.

20% мешканців – це місцеві чи приїжджі студенти.

Щороку Львів відвідують понад півтора мільйона туристів.

У Львові існує місцева говірка – гвара. Тож і в цьому західна перлина України не поступається південній, тобто Одесі.

Чим славиться Львів, крім пам‘яток?

Тут проходить найбільша кількість фестивалів – понад сто щороку! Присвячені вони і смаколикам, і книжкам, і історичним подіям.

Найпопулярнішим напоєм є кава. І для всіх, хто цікавиться, чому львівська кава така смачна, готові провести екскурсію в Кавову копальню.

Заклади харчування часто присвячені певній тематиці: популярністю користується Криївка, присвячена боротьбі УПА за незалежність України, заклад, де можна торгуватися, отримавши чек.

Відвідайте це місто. У Львові історія завмерла і очікує на вас, щоб розповісти свої таємниці. Ви повернетеся звідси збагаченими враженнями про вишукане й витончене, ви спробуєте тут на смак зовсім інше життя, ви доторкнетеся до історії України і побачите, який вплив на неї справили інші національності, що були у різні часи нам друзями й ворогами.

Львів – це містика, яка після цього візиту назавжди залишиться з вами!